h

Коли дитина не бажає ділитись.

h

Часто батьки стикаються з цією проблемою у віці від двох до чотирьох років, коли у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини. Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.
Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситуаціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди. Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою вона не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машинку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість. Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.
Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.
Що робити, якщо Ваша дитина жадує?
У жодному разі не називайте її «жаднюгою».
Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не істигла награтися.
Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.
Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.
Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.
Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

h

Підготувала практичний психолог:

Денисенко Наталія Павлівна

днз

h

Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри? Якщо дозволяти, то з якого віку? І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?
Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.
Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення.
Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

днз

Як ставитися до комп'ютерних ігор?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині. Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк летко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років).
Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.
Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.
Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

днз

діти

Діти вчаться з того, що бачать у своєму оточенні.
Як що дитина зазнає постійної критики, вона вчиться звинувачувати.
Як що дитина бачить ворожість, вона вчиться битись.
Як що з дитини насміхаються, вона буде нерішучою.
Як що дитину постійно присоромлюють, вона почуватиметься винною.
Як що до дитини терпимі – вона вчиться бути терпимою.
Як що дитину підтримують – вона вчиться впевненості.
Як що дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.
Як що з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.
Як що дитина почувається в безпеці – вона вчиться довіряти.
Як що дитину хвалять, юна вчиться поважати себе.
Як що дитину приймають і поводяться з нею по-товариськи – вона вчиться бачити любов у цьому світі.

практичний психолог

Інформація для небайдужих батьків майбутніх першокласників.

Замислимося, про що ми насамперед думаємо, коли говоримо про готовність дитини до школи? Насамперед все ж таки йдеться про інтелектуальну готовність. Але недооцінка фізичного аспекту розвитку дитини призводить до того, що дитина йде до школи фізично ослабленою та психологічно незрілою. Батькам варто подумати, чи не слід приділити увагу саме фізичній підготовці дошкільняти, а не тренувати його з письма та читання.

Цей матеріал допоможе вам, небайдужим батькам, попередньо перевірити, чи вистачить дітям сил до навчання і як їм краще допомогти підготуватись до першої подорожі у школу.

У психології виділяють два взаємопов’язані компоненти до навчання: морфогенетичний та психологічний .

1. Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізичних й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень допомога витримати дитині відповідне навантаження і дає імпульс для подальшого розвитку.

Важливою складовою цього компонента є соматичне (тобто готовність тіла) і психічне здоров’я дитини. Адже :

стрибки у довжину з місця розвивають швидкість реагування;

кидки та ловіння м’яча діаметром 10-15 см двома руками з відстані 1 м від стіни розвивають не тільки спритність та координацію рухів дитини, а й здатність до набуття навичок письма, ручної праці, малювання – тобто розвитку дрібних м,язів рук;

стрибки зі скакалкою свідчать не лише про стрибкові можливості дитини, а й про швидкість її рухової реакції, можливість виконувати комбіновані дії з іншими предметами, допомагають розвинути загальну фізичну витривалість і поліпшують каліграфію;

піднімання тулуба з положення лежачи на спині зміцнює м,язи спини і живота до тривалих статичних навантажень під час сидіння (за партою на уроках). Ця вправа може бути засобом профілактики правильної постави, зміцнення м,язів живота та поперекового відділу спини.

Морфогенетичну готовність можна перевірити за такими ознаками:

відтворювання, копіювання речення, крапок, написаних дорослим, дає змогу оцінити ступінь сформованості зорово- моторної координації та дрібної моторики руки;

показники зміни пропорцій тіла в періоди так званих ростових стрибків допомагають оцінити ступінь біологічного дозрівання організму. Так, у 5-6-річних дітей відбувається напівзростовий стрибок, що є суттєвим показником зрілості організму.

Щоб дізнатися, чи подолала дитина цей важливий етап, використовують філіппінський тест : попросіть дитину дістати правою рукою ліве вухо, провівши руку над головою. Успішність виконання цього завдання свідчить про ступінь розвитку кістяка, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію. Фізіологи і гігієністи встановили : коли дитина починає відвідувати школу до того, як у неї пройшов напівзростовий стрибок – це негативно позначається на її здоров,ї , особливо на психічному і рідко приносить успіх у навчанні;

кісткову зрілість зазвичай перевіряють за ступенем окостеніння кістяка лівої руки: запропонуйте покласти ліву руку долонею вниз і по черзі піднімати пальці над столом, не відриваючи кисті від поверхні. Після цього повторити за дорослим двома руками вправи «Перемога» і «Ріжки». «Перемога» : стиснути в кулак усі пальці, окрім вказівного і середнього. «Ріжки» : стиснути в кулак усі пальці, окрім вказівного і мізинця. Зробити 5 разів;

зрілість кори головного мозку (функціонування тім,яно-потиличних відділів) перевіряють за тестом «Руки» . Тест: сядьте за столик навпроти дитини. Попросіть її простягнути вам одну руку, затуліть від неї долоню і пальці цієї руки своєю і попросить її витягнути на іншій руці палець, якого ви торкаєтесь.(Норма: 3-річна дитина правильно визначає великий палець; 5-річна – розрізняє великий і мізинець; 6-річна дитина вільно розрізняє великий, мізинець і вказівний) .

2.Психологічна готовність передбачає емоційно-вольову, інтелектуальну та мотиваційну зрілість. Доцільно зауважити, що викладене безпосередньо стосується й формування розвитку емоційно-вольової сфери. Всі вправи, які передбачають виконання дій за інструкцією(фізичні, рухові, танцювальні чи правильне відтворювання на аркуші паперу напрямів ліній), показують уміння уважно слухати і точно виконувати найпростіші вказівки дорослого.

Більшість батьків особливу увагу приділяє інтелектуальній готовності, яка відображає функціональне дозрівання структур головного мозку і включає рівень розвитку мовлення, образного та елементарного логічного мислення; вміння довільно зосереджуватись , запам’ятовувати тощо.

Мотиваційна готовність. Визначити домінування пізнавального чи ігрового мотиву дитини можна під час бесіди : запропонувати вибір, скажімо, послухати казку чи погратись з іграшкою (за мотивована до навчання дитина захоче послухати казку). У грі « у школу» діти, що характеризуються наявністю «внутрішньої» позиції школяра, віддають перевагу ролі учня, а не вчителя і хочуть, щоб увесь зміст гри зводився до реальної навчальної діяльності (письма, читання и т. д.)

Діти, у яких несформована позиція школяра, обирають роль вчителя, а замість конкретної навчальної діяльності – гру «у перерви», розігрування приходу до школи тощо.

Бесіда з ознайомлення зі шкільними речами, їх призначенням – ці та інші методи допомагають виявити особливості внутрішньої позиції дитини до навчання.

Велике значення для входження в дитячий колектив має соціальна готовність, яка визначається потребою спілкуватися з дітьми ; готовністю підкорятися інтересам і правилам групи, що краще проявляється під час групових ігор, поведінці в сім,ї при виконанні обов’язків та врахуванні потреб членів родини. Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже, й адекватно поводитися. Завдяки віковим особливостям дошкільників : емоційній чутливості, допитливості, здатності до наслідування, вразливості – створюються сприятливі умови для формування особистості як суб’єкта моральних відносин.

Сподіваюсь, що ця інформація вас зацікавить, бо перевантаження першокласника досить велике. И пам’ятайте, що неврахування якогось компонента готовності призводить до труднощів в навчанні. Коли дитина стикається з труднощами шкільного життя в повному обсязі, вона починає переживати психологічний дискомфорт.

Тож заздалегідь подбайте про належну підготовку вашої дитини до навчання. А ми, у свою чергу, всьому вам допоможе

практичний психолог

Коли дитина не бажає ділитись.

Часто батьки стикаються з цією проблемою у віці від двох до чотирьох років, коли у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини.
Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.
Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситуаціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.
Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою вона не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машинку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість. Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.
Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.
Що робити, якщо Ваша дитина жадує?
У жодному разі не називайте її «жаднюгою».
Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не істигла награтися.
Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.
Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.
Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.
Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

практичний психолог

Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри? Якщо дозволяти, то з якого віку? І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?

Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення.

Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

Як ставитися до комп'ютерних ігор?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині.

Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк летко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років).

Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.

Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.

Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

Вікові кризи дошкільнят
практичний психолог

При словах “вікова криза” найчастіше згадується словосполучення “40 років”.

Про вікові кризи в дошкільнят говорять набагато менше, і найчастіше батьки просто сприймають поведінку маляти як хандру, котру ще століття тому лікували різкою чи ремінцем.

Але не поспішайте хапатися за історично випробувані ліки: не все так просто, однак і не все так страшно, як вам здається…

Всі батьки, бабусі, дідусі знають з власного досвіду, що таке дитяча криза 1 року, 3 років, 7 років.

Безпосередність, імпульсивність, яскрава емоційність, надмірна активність і допитливість характеризують дошкільня. Ці риси, які в дорослих уже давно пішли в минуле, викликають постійне бажання здійснити на дитину виховний вплив.

Але щоб цей “виховний вплив” пішов на користь і вам, і дитині, необхідно не просто наполягати на своєму дорослому рішенні, а розуміти природу дитячої психіки й закономірності її розвитку.

Видатний психолог Л.С.Виготський писав “Розвиток дитини – це не що інше, як постійний перехід від одного вікового щабля до іншого, пов’язаний зі зміною й розбудовою особистості дитини...”

Отже, кризи чергуються зі стабільними періодами розвитку. Спокійні періоди розвитку дошкільняти:

– від народження до року

– від року до трьох років

– від 3 до 7 років

Кожен стабільний період завершується кризою розвитку. Навіщо ж вони потрібні, ці кризи?

Справа в тому, що до кінця кожного стабільного періоду в дитини повинна сформуватися певна риса, яка дозволить малюку повноцінно розвиватися в наступній стадії. Ця риса необхідна для подальшого нормального психічного розвитку дитини. Якщо ця риса не сформується (або формується неналежним чином), то особистісний розвиток гальмується й веде до виникнення комплексів і небажаних рис характеру дитини (які виявляться значно пізніше).

Отже, що це за риси:

– до кінця першого року життя формується “базова довіра”, тобто дитина відчуває довіру до матері, до світу, відчуття “я гарна, мама гарна, світ гарний”. Ця риса дозволяє дитині активно й без побоювання освоювати навколишній простір, коли вона починає ходити. Це означає, що дитина психологічно дозріла для того, щоб активно “перевіряти на зуб” усе, що попадає в її поле зору. Для неї все добре, вона не має відчуття небезпеки, тому часто залазить туди, куди не треба (або небезпечно) і ніякі угоди й заборони мами її не зупиняють.

Криза 1 року починається, коли дитина постійно тікає, не слухається, скрізь лізе, все хапає й т.д.

до третього року життя в дитини формується “самостійність”, тобто здатність здійснювати дії самостійно, без мами. І це знамените “я сама” припадає саме на 3-річний вік. Ця риса дозволяє дитині активно відстоювати свою позицію, право на свою думку. Дитина вимагає поваги до себе як до рівної.

Це викликає хвилю обурення в батьків, оскільки 3-річну дитину ще важко назвати дорослою, і давати їй повну свободу дій та самостійність не завжди можливо.

до 6-7 років у дитини формується “ініціативність”, тобто здатність фантазувати, вигадувати щось своє, пропонувати своє рішення й діяти в цьому напрямку для реалізації своїх задумів. По-іншому ініціативність проявляється в пізнавальній активності, тобто в бажанні дізнаватися щось нове. Криза починається, коли маля йде в школу і якщо в нього не сформувався пізнавальний інтерес. Доводиться виконувати нудні (для деяких), складні, незрозумілі, непотрібні завдання, гра закінчилася.

Батьки дивуються, чому з дитиною відбуваються такі зміни.

Насправді в дітей просто з’являються нові потреби, а старі форми задоволення цих потреб заважають дитині й перестають її влаштовувати. Дитина готова переходити на новий рівень відносин, але часто буває, що не готові батьки, які всіляко стримують дитину на попередньому етапі відносин.

Тому кризи розвитку – це не причина негативного й бунтарського поводження дитини, це тільки прояви й симптом того, що дитина дорослішає, а батьки не готові підлаштовуватися під нові потреби свого чада.

Однажды в старой Дании.mp4

Кiлькiсть переглядiв: 408

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.